Про діяльність у роки Другої світової війни організатора УПА Тараса Боровця, який народився в с. Бистричі Березнівського р-ну на Рівненщині 9.3.1908 — помер 5.5.1981 у Нью-Йорку, США (псевдо «Байда», «Гонта», «Бульба» та ін.), написано не так і багато, як про того ж Степана Бандеру чи Андрія Мельника.
Відома хіба що його книжка «Армія без держави». Досі не знайдено закопаний 1943 р. за його наказом архів УПА, не виявлено повних комплектів газет «Гайдамака» та «Земля і Влада», невідомо, де документи про його перебування в еміграції. Збереглися доноси на Поліського отамана.
КДБ, польська спецслужба стежили за Т. Боровцем неусипно. Обидві сторони доповідали своєму керівництву ще 1934 р., наприклад, про те, що Тарас Боровець розповсюджує по селах «Історію України» чи організовує «Відродження» і веде агітацію на користь ОУН (1935 р.).
Кілька агентів доносили, що Т. Боровець на псевдо «Гонта» прибув із Німеччини як посланець Президента Лівицького Андрія, при цім наголошувалося, що намісника Симона Петлюри.
Із допиту, наприклад, М. Гожого (31.10.1940) стало відомо, що Т. Боровець прийшов з-за кордону для створення організації УПА, пояснивши, що незабаром почнеться війна між Німеччиною і Радянським Союзом, що саме в цей час УНРА повинна проголосити «Самостійну Україну». Гожий розповів і про те, що Т. Боровець зустрічався в Рівному із «Степаном», керівником ОУН, який заборонив організовувати УПА на території західних областей, бо, мовляв, «Степан» — керівник ОУНівською роботою і втручатися в це нікому не дозволить, бо, мовляв, можна розконспіруватися.
Але Т. Боровець, незважаючи на заборону, все-таки давав завдання створювати УПА. Під час вступу в члени кожен присягав «на меч Святослава-завойовника завжди служити справі відродження України і сумлінно виконувати всі вказівки організації». Нижче на листку присяги було написано: «відновити українську національність».
Тарас Бульба за польської окупації був засуджений за приналежність до КПЗУ, а пізніше за участь в ОУН і посаджений в Березу Картузьку поляками. А ще розсилав «націоналістичні п’єси і різні брошури». А ще був зв’язаний, виявляється, «з усіма сектантами»…
В одному з агентурних донесень (18.02.1941) зазначалося, що Т. Боровець присилав сподвижникам, так би мовити, націоналістичну літературу: журнали «Юнак», «Рідний голос», «Рільник», книжки «Отаман Хмара», «Холодний Яр» тощо. Також газети «Самоосвіта», «Новий час», «Вісті», «Громадський голос» та ін. Куплялися українські газети, що виходили в Луцьку, а також журнали, передавалися людям.
Доноси на Т. Боровця писані російською мовою із певною дозою дезінформації. Основне визначення, що давалося повстанцям: ярий український націоналіст-самостійник, петлюрівець, налаштований проти «Сов. власти за самостоятельную Украину».
У протоколі допиту Шумлянського К. О. (20.03.1941) йшла мова про Т. Боровця, який був твердо переконаний у війні між Німеччиною та Радянським Союзом. А німці, мовляв, краще ставляться до українців, ніж до поляків та євреїв.
В одному з агентурних донесень (10.04.1941) стверджувалося, що в Людвипільському районі Рівненщини у всіх селах є антирадянські організації, де переважно молодь. Але події в Костопільському районі змусили ці організації дещо свою діяльність призупинити. Крім УПА і ОУН тут організувалося й «Вільне козацтво».
У польських селах діяли тільки польські націоналістичні організації, які мали велику кількість зброї і боєприпасів. Українські ж організації дуже бідували.
Документи УПА — «Поліська Січ» унормовували правила поведінки українських партизанів
Ось, наприклад, Закон українського партизана 1941 р. мав десять пунктів: 1. Український партизан не є «бандитом», як його називають вороги, а вірним сином і щирим патріотом України. Він добровільно жертвує своє життя для загального добра свого рідного краю і народу. Партизанка не є жодним розбійницьким ремеслом, а зародком української національної армії… 3. Обов’язком кожного українського партизана є: 1) боротися всіма засобами з кожним ворогом України; 2) безоглядно винищувати всяку ворожу явну і таємну силу в Україні; 3) поборювати всяку чужу диверсію та свою анархію в краю, [...] змагатися за новий лад і порядок та всіма силами будувати свою рідну державу… 8. Зброю, одяг, харчування [...] і всяке інше постачання українська партизанка здобуває тільки двома шляхами: 1) шляхом роззброювання ворогів та розбивання ворожих арсеналів, магазинів, складів, банків і державних кас; 2) шляхом добровільної допомоги цивільного населення. 9. Хто примусово реквізує від цивільного населення (без огляду на те, якої воно національності) які-небудь речі, як: харчі, одяг і т. п., той не є українським партизаном, а звичайним злодієм і грабіжницьким бандитом.
Закон українського партизана від 15.09.1942 вже має 15 пунктів: підземна армія — це єдина можлива форма збройної боротьби України за свою свободу; боротьба ведеться за святі національні цілі, де вершина вершин — своя власна суверенна держава (3); український партизан буде всіма силами та засобами боротися з кожним окупантом України так довго, закіль не виборе своєї абсолютно від нікого незалежної держави — Самостійної України (4); український партизан не знає, що таке страх, зрада тайни, п’янство, розпуста та всякий інший вчинок, котрий би соромив його, армію, рід, його націю та славних предків — лицарів (7).
Т. Бульба-Боровець використовував усі можливості для визволення свого краю. Так, єпископ Мстислав 15.11.1942 писав про співпрацю з німцями, хоча багато хто вважав, що організатор УПА—«Поліської Січі» бореться і з гітлерівцями, і з більшовиками. Попри це, зазначено в листі, Т. Боровець «людина дуже вразлива під оглядом національного чуття, яка все рідне любить понад усе, а до того всього — людина чесна». Т. Бульба-Боровець розумів угодову політику та позитивну працю, але не визнавав, як писав, самоопльовуючого лакейства, а тому за свою поведінку буде відповідати сам.
Під час переговорів Т. Бульби з представниками німецької окупаційної влади, зокрема шефом СД Волині й Поділля д. Пицом, заявив, що треба звільнити всіх українських політичних в’язнів та репресованих, бо кожного, без огляду на його партійно-політичну приналежність, він вважає своїм братом.
Політична лінія німців довела до підпілля «Поліську Січ», бандерівців та мельниківців. Із радянськими партизанами Т. Бульба співпрацював із тактичних міркувань.
Лист Т. Бульби до гауляйтера Еріха Коха з вимогою припинити репресії проти українського населення був сповнений гніву і впевненості, що смерть і пролита кров українського народу гартує його волю до дальшої боротьби за свою свободу і суверенну державу.
Переговори з німцями і посланцями Москви результатів не дали. Т. Боровця підозрювали у подвійній грі, на що він відповідав, мовляв, це маневри. Співпраця з будь-якою стороною не мала підтримки.
Починаючи з весни 1943 р. Т. Бульба намагався порозумітися і з бандерівцями, і з мельниківцями, незважаючи на їх розбіжність у тактичних поглядах на боротьбу проти загарбників. Він писав, що для керування всеукраїнським національним рухом потрібно створити Українську Народно-Революційну Раду. Але такої підтримки не знайшов. Тоді він створює Українську націонал-демократичну партію і звертається до українців у червні 1943 р.: «Не треба нам української держави, підстриженої на німецький чи російський лад. Нам треба тільки української України, з українським національним та політичним ладом, а не безконтрольних диктатур та чужого гніту і визиску».
Т. Бульба чітко знав свою основну мету і використовував для цього всі ті засоби, які б мали щонайменше людських жертв. Головне — ідея української національної державності. Про це він писав у листах неодноразово і до німців, і до співвітчизників та закликав давати відсіч усіляким провокаціям і згуртуватися в боротьбі проти ворогів України.
Відкритий лист Т. Бульби до ОУНівців (04.08.1943) із закликом створити Українську Народну Революційну Раду і припинити криваву міжусобицю вельми цікавий з точки зору стратегічного і тактичного завдання. Йдеться, зокрема, про те, що потрібно мобілізувати всі сили народу до боротьби, передусім, із зовнішніми головними ворогами, а не підкорення тій чи іншій партії. Головне — маєстат нації і держави.
«Ви на кожному кроці говорите, — пише Т. Бульба, — про необхідну потребу єдности серед українського народу, а на ділі змагаєте перевести цю єдність не шляхом об’єднання всіх сил народу на підставі взаємного розуміння і пошановання політичних переконань інших співгромадян, а тільки шляхом підпорядкування всіх собі та диктатури одної своєї партії… Жодна партія не може мати монополію на український народ… Українську державу зможемо збудувати лише тоді, коли об’єднаємо під одним прапором боротьби за незалежність весь народ, кожну гвинтівку, кожного українця без огляду на його політичні переконання, без огляду на те, чим він був учора».
У копії з копії (?!) другого листа Т. Бульби (24.09.1943) до проводу ОУН-Бандери і головної команди УПА, засвідченого співробітником УКГБ Кромським, що здається дуже підозрілим, уже йдеться про відмову у спільній праці трьох сторін із кількох причин. Мовляв, ОУН узурпувала собі право на суверенну всеукраїнську державну владу, до чого, як одне з багатьох політичних угруповань, не має найменших підстав, недотримується правил революційної етики тощо.
Зважаючи на ці та інші причини, Т. Бульба-Боровець відмовляв С. Бандері у політичному партнерстві. Почалося протистояння, роззброєння і навіть дійшло до фізичного знищення бульбівців.
Ідеологічно-моральні основи вояка УНРА (перейменована в 1943 р. з УПА, бо цю назву перейняла ОУН під проводом С. Бандери) стверджують: не підлягати жодній політичній партії (2); вести безкомпромісну боротьбу з кожним загарбником України; не підпорядковуватися жодним чужим силам (5); боротися, передусім, за визволення України з чужого ярма та відбудову своєї суверенної держави (6); боротися за абсолютне рівноправство всіх громадян української держави. Не може бути ані упревіліювання одних, або обезправлювання других (11); спекуляція землею та великовласницьке поміщицтво — виключається (19); за справедливе унормування соціальних відносин і за дійсне, а не фіктивне піднесення життєвого рівня всього трудового населення (21); за право на безкоштовну освіту й повну культурну, соціальну та санітарно-медичну опіку для всіх (23) та ін.
Суперечностей у донесеннях вистачало
Події на фронті змінили загальну ситуацію, а це змусило Т. Бульбу звернутися до німецького уряду (15.11.1943), де він прямо вказує, що варварські німецькі репресії викликали відповідну й самозрозумілу реакцію українців, як і московсько-більшовицькі диверсії. Цей лист має кілька наївних, як ми тепер розуміємо, пропозицій. Наприклад, припинити політику винищування українського народу; визнати Українську самостійну державу з законним урядом УНР як спадщини Симона Петлюри; зняти з усіх українських земель окупаційну адміністрацію; звільнити з в’язниці С. Бандеру та всіх політичних в’язнів і репресованих.
У протоколі допиту Б. Галицького (17.02.1944) йдеться про те, що «Бандера» вкрав у «Бульби» назву УПА, що «бандерівці», не бажаючи ділити свої майбутні завоювання у «самостійній» Україні, почали вести збройну боротьбу проти своїх конкурентів — «мельниківців» і «бульбівців». Допитуваний повідомив, що УНРА Т. Бульби — велика розгалужена організація, законспірована. А налічувалося до десятка тисяч бійців.
У звіті Т. Бульби (6.5.1945) Президенту й Головному Отаманові Збройних Сил України Андрію Лівицькому йдеться про безкомпромісне ставлення УПА до кожного окупанта України, що перетворилося на важливу ознаку національної політики. Велися переговори з різними чинниками для визволення своєї країни від будь-якого загарбника. Довго тривала ця дискусія з бандерівцями, тактику боротьби яких не визнавав, йшлося про спільні дії проти ворога, але з того нічого не вийшло. Всі його пропозиції було відкинено, натомість поставлено вимогу підпорядкуватися бандерівському проводові і беззастережно виконувати всі їхні накази. Коли ж Т. Бульба відмовився і запротестував у своїй пресі, за його словами, «бандерівці почали нападати на військові відділи дійсної УПА». Жертвою цього, зазначав Т. Бульба, стала його дружина.
Витяг (копія) з аналітичної записки майора Пастельняка (25.8.1945) про діяльність бульбівців говорить, що гітлерівці спровокували зіткнення бульбівців із радянськими партизанами. До цього Бульба жив мирно з ними і нападав на німців, мав популярність і підтримку серед українського населення і був небезпечний для гітлерівців. «Організувавши «козацькі загони» із куркульського антирадянського елементу, — зазначається в копії донесення, — що були військовополоненими Радянської Армії, німці посилали їх, під виглядом радянських партизанів, нападати на «бульбівські» загони, викликаючи в останніх ворожість до наших (тобто радянських. — М. В.) партизанів.
Отже, провокації з кількох сторін змушували Т. Бульбу-Боровця остерігатися й маневрувати, не знаючи, з якого боку підступність чи смертельний удар у спину.
Після цього, зазначається в донесенні, «німці дали вказівку ОУН («бандерівцям») [?] почати боротьбу проти «бульбівців». Приблизно в травні 1943 р. провід ОУН (б) наказав роззброїти і ліквідувати «бульбівців». Відтоді почалася конфронтація. Принаймні так стверджується в таємному донесенні.
Уже по війні у Зверненні до всіх українців, що опинилися на чужині, у грудні 1947 р. ідеологічно-політичний відділ УНГ закликає в майбутніх змаганнях за свою хату, «свою правду і силу, і волю» не бути розпорошеними, не стати знаряддям у чужих руках.
В одному доволі обсяговому протоколі допиту зв’язкової Т. Бульби Галини Петренко-Кухарчук (16.9.1948) йдеться зокрема про те, що мельниківців М. Сціборського і О. Сеника-Грибівського вбили бандерівці. Але ми тепер добре знаємо, як «вибивали» показання з допитуваних, які провокації робилися й робляться зусібіч, аби нищити свідому боротьбу українців за своє визволення. Можливо, то вбили енкаведисти, що діяли під виглядом бандерівців, яких лише у Рівненській області було зафіксовано 33 загони чисельністю 397 осіб. У Чернівецькій області енкаведистських провокаційних загонів було 26 і 219 осіб; Івано-Франківській — 11 загонів, 70 осіб; Дрогобицькій — 10 загонів, 52 особи; Тернопільській — два загони, 34 особи. А були ще німецькі й польські загони під виглядом партизан для провокації проти українських повстанців. А скільки ж їх було на українські голови? Нема їм числа…
Допитувана Г. Петренко-Кухарчук наводить слова свого батька, що коли вона ходила із завданням до Києва, то бандерівці розгромили і роззброїли бульбівців, багатьох командирів убили, а велика частина перейшла на сторону бандерівців…
Вимальовується болісна картина «боротьби», взаємного непорозуміння і поборювання: обопільні звинувачення, авторитаризм у керуванні, провокаційність ворогів і своїх. Уже не кажучи про знущання чужинців над нашим народом. Вражає все це нерозумінням чи зарозумінням, несвідомістю «діяльних» чи понадмірна авторитарність?
«Ніхто за нашу свободу не буде боротися…»
У серпні 1945 року Т. Бульба-Боровець був арештований внаслідок доносів британськими властями. Доноси стверджували, що Бульба-Боровець причетний до єврейських і польських погромів на окупованій території. Тому його півроку тримали у спеціальній в’язниці із офіцерами СС. Велося детальне слідство, за участю заінтересованих у цій справі польських чинників. Судовий процес мав носити характер «шемякиного» суду із заздалегідь визначеним фіналом. Борючись за власне життя, Бульба-Боровець домігся переслуховування понад 1000 свідків (серед них чимало євреїв, поляків, білорусів, росіян, німців). Це схилило шальку терезів Феміди на його користь.
Під час процесу, який тривав 8 місяців (з квітня по листорад1946 року) Бульба–Боровець захищався як поранений звір, виявив себе чудовим оратором. Врешті-решт його було виправдано, звільнено з-під варти і він отримав дозвіл жити у будь-якій країні світу.
У 1947 році президент УНР в екзилі А. Лівицький нагородив Бульбу-Боровця почесною грамотою.
Закордонне представництво УГВР на еміграції заплуталось у конфлікті з бандерівцями і перетворилось в типове емігрантське середовище. Вирішено це було зробити у формі «Української Національної Ради».
Її ініціювали петлюрівці на чолі з А. Лівицьким. Українська Національна Рада була створена навесні 1947 року як передпарламент державного центру УНР в екзилі. У червні 1947 року всі політичні партії за винятком монархістського Союзу Гетьманців Державників на чолі з Данилом Скоропадським (колишній гетьман П. Скоропадський помер 26 квітня 1945 року) схвалили статут Унради. До неї вислали своїх представників – ОУН(м), ОУН(б). УНДО, УРДП, УНДС, УПРС, УСРП, УСДРП.
Перше засідання Української Національної Ради розпочалось істинно в українському дусі: одразу виник конфлікт між бандерівцями та уенерівцями. Після запального виступу представника ОУН(б) із претензіями на лідерство петлюрівець Панас Феденко глумливо запитав: «А що ваша УПА зрізала хоч один телеграфічний стовп? Бо я не чував про хоч би один виступ УПА проти Німеччини чи проти СРСР».
Бандерівців особливо розлютило те, що присутній на сесії Унради Бульба-Боровець жодним словом не підтвердив існування УПА. Перше зерно непорозуміння переросло в урожай деструктивізму. В 1950 році ОУН(б) вийшла із Унради і розпочала боротьбу з нею. Коефіцієнт корисної дії Української Національної Ради виявився незначним: вона вирішувала питання типу того, яким має бути порядок поєднання кольорів на українському національному прапорі, або встановлювала нові військові нагороди. У 1948 році Бульба-Боровець перебирається в Канаду. Сюди одразу переміщується головний осідок УНГ. Бюлетень УНГ друкує звернення 1951 р. до своїх членів і прихильників, що є навіть ура-патріоти і навіть «ура-демократи», а чинять, як чужинці.
Т. Боровець запитує: чому переможці живуть гірше, ніж переможені німці, австрійці та італійці? Туди нині на заробітки їдуть наші співвітчизники. Начебто «своя» влада їх своїми діями розгонить. Розширює геопростір для прибульців? Більшістю їдуть на заробітки жінки і там залишаються. Щороку, від 1991-го, в Україні зменшується населення близько 300 тисяч. Цілий обласний центр.
У відкритому й пристрасному листі Т. Боровця до українок у 1954 р. зазначається, що наші жінки повинні стати двигуном української національно-визвольної революції, мусять підготовляти народ до боротьби. Робити зі свого чоловіка, брата, сина свідомого бійця за волю свого народу, за відновлення УНР, бо тільки у своїй державі ми позбудемося національного і соціального поневолення. Сила духу завжди перемагає матеріальну. Тому Наше Рідне українське слово,
«Щоб огненно заговорило, Щоб слово полум’ям взялось, Щоб людям серце розтопило»…
Джерело
Михайло ВАСИЛЕНКО
Газета Верховної Ради України
“Голос України”
| Бульба-Боровець Тарас. Армія без держави. Вінніпег, 1981, 193с. Бульба-Боровець Тарас. Армія без держави. Львів, 1993, 165с. Цитую по Гриніву Є. Післямова – В кн. Бульба-Боровець Тарас. Армія без держави. Львів, 1993, с 164. Дивись детальніше. Киричук Юрій. Героїчний літопис. – В газеті «За вільну Україну», 1996р. 11 липня, с. 2.
|