Підтвердженням того , що історія Європи була переписана в інтересах Ватикану і правлячих романо-германських еліт є робота Далматського історика Мавро Орбіні (1563 (?) -1610) «Слов’янське царство». Орбіні був уродженцем Дубровника, прийняв сан ченця ордену бенедиктинців. Люди його любили і поважали за мудрість, старанність, гречність, зібраність і самодисципліну.

 У той період для мислячих людей слов’янського Дубровніка однією з актуальних тем було сумне становище Слов’янського світу. Багато народів втратили свою самостійність, втрачали самобутність. Слідуючи велінням серця, Мавро Орбіні прийняв рішення присвятити своє життя створенню енциклопедичної праці, присвяченої історії слов’янського роду. Він перерив масу що існували в той час джерел в монастирях і храмах (католицька церква в той період була берегинею культури в Європі, зберігши в своїх надрах частина попередньої культури).

Багато матеріалів було знайдено в італійських бібліотеках, у тому числі в знаменитій бібліотеці герцога Урбінського (її засновником був герцог Федеріго дей Монтефельтро), яка вважалася в той період одним з найбільших сховищ документів, книг. В спеціальній будівлі зберігалися сотні латинських, грецьких, єврейських джерел. Після смерті Орбіні частина цієї бібліотеки була загублена, частина потрапила в архіви Ватикану.

Його праці не пройшли дарма, він виявив масу згадок про слов’ян, які в даний час невідомі широкому колу росіян, слов’ян світу. Так, він включив у свою працю прямі і непрямі цитати приблизно 330 творів – понад 280 він згадує сам (в передує праця списку), ще близько 50 можна знайти в тексті.

 Цікавим моментом небезпеки для Ватикану, закулісся того часу є той факт, що праця Орбіні через два роки після виходу в світ потрапила в Індекс заборонених книг.
Але праця не канула в Лету, через сотню років дипломат з Дубровника на службі у Петра Першого Сава Рагузінскій-Владіславіч (він ще відомий тим, що в 1705 році привіз російському царю арапчика Ібрагіма) підніс примірник «Слов’янського царства» Петру I. У 1722 році ця книга в скороченому вигляді, в перекладі Сави, була видана в Петербурзі. Монах Паїсій Хилендарський написав на її основі знамениту «Слов’яно-болгарську історію». Використовував роботу Орбіні і Василь Татищев. У більш пізні часи праця Мавро Орбіні був незаслужено відданий забуттю. Праця Орбіні важливий для нас тим, що передає нам відомості про слов’ян з джерел, які маловідомі або взагалі загублені.

Багато в чому робота Орбіні підтверджує висновки, які зробив Ю.Д. Пєтухов у фундаментальній праці «Історія русів» та «Дорогами богів». Він вважав, що протоіндоєвропейці, індоєвропейці – це руси, протославяне-арії.

Згідно з середньовічним джерелам, які вивчив Мавро Орбіні (повторюю, що частина з них безповоротно втрачена, а інші зберігаються в бібліотеці Ватикану), слов’яни воювали майже з усіма народами світу. Вони правили Азією, Північною Африкою, займали більшу частину сучасної Європи.

Саме вони зруйнували Римську імперію. Увійшли в сучасну відредаговану історію як «германські племена» – франки, юти, англи, сакси, вандали, лангобарди, готи, алани та ін

Вони заснували свої королівства по всій Європі: від Північної Африки (вандали-венеди-венети) і Іспанії до Британських островів. Слов’яни заснували майже всі королівські і знатні роди Європи, наприклад перший князівський рід сучасної Франції – династію Меровінгів (засновник князь Меровей). Та й самі франки-вранци – це союз племен воронів-вранцев.

За даними Орбіні, Скандинавія також була населена слов’янами, а нинішні шведи, данці, норвежці, ісландці та інші «германо-скандинавські народи» це прямі нащадки слов’ян.