Волхвиня Зореслава

Я зичество не було повністю знищене з приходом християнської релігії. Тривалий час християнство було релігією лише князівсько-боярської еліти, а народні маси залишалися вірними своїм рідним Богам. Звернення в християнство розтягнулося на кілька століть: відомі випадки хрещення язичників навіть у XIX ст.

Сам термін Православ’я має язичницьке походження. Спочатку він позначав “славлення Богів”: Прав (Права) – це закон, який керує (править) Всесвіту, а славлення – язичницький ритуал, урочисте богослужіння, що супроводжується співом релігійних гімнів, які називалися славами. Лише з X в. Православ’ям стали іменувати східнослов’янську галузь ортодоксального християнства.Християнська церква, вживаючи зрозумілі для пастви слова, намагалася залучити людей до нової релігії. Згідно з цим принципом давалися співзвучні назви храмам (напр., церква святого Власія на місці капища Велеса, або святого Вита на місці зруйнованого храму Святовита).

Можна стверджувати, що етнічна релігія в Україні в прихованих формах існувала паралельно з християнством протягом всього останнього тисячоліття.Незважаючи на переслідування державною церквою народної обрядовості: знищення волхвів (служителів етнічних культів), спалення язичницьких книг, розорення капищ та вирубання священних гаїв, потреба в них не зникала.Народ зберігав більшу довіру до давніх прадідівських обрядів, перенісши їх у сферу родини. Часто навіть після християнської служби в церкві, батько сімейства вважав за необхідне виконати язичницький обряд вдома у колі своєї родини: Рiздво, Велікоднiй обiд, освячення вогнем чи водою хати або худоби, подвір’я, поля чи зерна і т. д.

Аналіз наукових (історичних, фольклорних, етнографічних) даних про українське язичництво свідчить, що синкретизації етнічних елементів зі світовими (в даному випадку – християнськими) відбулася у світогляді й обрядовості українців не раніше ХVІІІ-ХІХ століть. Якщо навіть на початку ХVІІІ ст. маємо спогади про волхвів, з якими веде постійну боротьбу християнська церква, то, очевидно, народ звертався за послугами до служителів етнічних культів і підтримував зв’язок з Рідною Вірою. Ще на початку XVII століття християнський чернець Іван Вишенський писав у повчаннях до українського народу про знищення писанок (розписних яєць), колядок, щедрівок, купальських вогнищах, поминальних трапез на могилках покійних родичів, вказуючи на їх язичницький зміст. Але вже в середині ХVIII століття церква, зрозумівши марність цієї боротьби, змінює тактику: надавши язичницьким обрядам християнського забарвлення, вона включає їх у свою практику. З цих пір відбувається інтенсивне змішування двох релігій: етнічної і світової. Ці спроби виявилися малоефективними, хоча й справили певний вплив на народні маси.

Світоглядні основи

Світогляд слов’ян сформувалося ще в часи індоєвропейської спільності. Загальним для всіх слов’янських народів є поняття Прави, ідентичне також ведичної Риті, й означає універсальний космічний закон, за яким невпорядкований стан (хаос) перетворюється в гармонійно впорядковану Всесвіт (космос). Прав формує порядок кругообігу Всесвіту.Цей порядок збігається з істиною. Прав керує Всесвітом і ритуалом (пор. Рита – ритуал, Прав – правило, обряд). Прав невидима смертним: “закон, укритий законом” (Рігведа, 5.62.1).

Основоположним принципом язичницького світогляду слов’ян є поняття тривимірності світу. Триєдність буття відображена в ідеї священного дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, (минулого часу), світу Нави (Нав’я) – це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки священного Дерева уособлюючи ють проявлене буття – світ живих людей, світ Яви (настою щее час). Крона й листя священного дерева – це Жиль Володарів вищого світу Прави, світу Богів, які правлячи Всесвіту, а також героїв вича, загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів. При взаємодії небесної і земної сил народжується третя – Синівська сила. Так з триєдності буття постає Рід.

Віра в божественне народження народу грунтувалася на легендах про кровну спорідненість русичів, Предків українців, з Богами. У “Слові о полку Ігоревім” русичі – «Дажбожі внуки», а віщий Боян – «Велесів онук”. У Велесовій Книзі говориться: “Славимо Дажбога і буде він наш кровний захисник від Коляди до Коляди”. Там же знаходимо вирази “русичі – онуки Сварога”, “діти Перуна”.

Багатопроявність Божественної сутності знайшла своє відображення в постатях багатьох Богів, які мають розглядатися як многоіменна цілісність або множинне єдність, а не як абсолютний політеїзм (багатобожжя). Для слов’янина-язичника різні прояви Божої сили мали бути названі словом: громове Небо з блискавкою – Перуном, весняне сонце – Ярилом, літнє – Даждьбо-гом, водна стихія – Даною, опікуни та творці сім’ї – Родом і Рожаниця, родючість поля – Русалками , Берегинями і т.д.

До нашого часу дійшли імена багатьох Богів, кожен з яких шанується в свій час згідно календаря Коло Свароже, де Батько Сварог – небесний зодіак, а його сини Сва-рожічі – зодіакальні сузір’я, числом тринадцять. Найголовнішими в цьому календарі є свята сонцестояння і рівнодення, а також проміжні між ними (всього вісім): Різдво Божича-Коляди, Колодій, Великдень Даж-божий, Русалії, Купайло, Боги-Спаси, Світовид Осінній та Калита. Часом, як і календарем взагалі, керує Числобог: “І Числобог рахує дні наші, чи бути дню зварити-жьему, чи бути ночі».

Кожне з цих свят пов’язаний з певним етапом у сезонних господарських заняттях хліборобського народу, яке починалося спеціальними благословеннями, моліннями, жертвопринесеннями. Під час моління жертву кладуть у вогонь, а жертводавець спостерігає за тим, як Боги приймають його молитву (напрям диму, колір вогню тощо відповідно тлумачиться жерцями), решта жертви розподіляється між віруючими, роздається дітям.

Слов’янське язичництво має свої культи: Землі-Матері, Батька-Неба (Сварога), Живої Води, Вогню-Сварожича, Предків, Дерев, Лісу, Хліба та ін Йому властивий світоглядний дуалізм, однак його сутність в нашій Рідній Вірі відрізняється від привнесеного світовими релігіями: добро і зло, день і ніч, вогонь і вода, чоловік і жінка (плюс і мінус) розглядалися як нерозривна єдність. Язичник не ставить перед собою завдання боротьби білого з чорним, розуміючи, що саме існування обох начал породжує гармонію Всесвіту. Дана мудрість була відома ще далеким пращуром слов’ян.Єдність природного (матеріального) і духовного (ідеального, божественного) була головною засадою життя і побуту язичників. Чистота тілесна має наблизити людину до чистоти духовної, тут немає ні відречення від світу, ні чернечого аскетизму – він неприродній.

Легенда про народження Дажбо-жьіх онуків передує християнському «непорочному зачаттю», понимаемому сучасними християнами буквально. Язичницькі Рожаниці, запліднені Дажбогом (духовною субстанцією), виробляють на світ Дажбожих отрочат, яких приносить Велес (Бог земного, матеріального світу). Міфологема духовного і матеріального єдності оформлена поетичною легендою, без якої немислима будь-яка релігія. Її ідеальна чистота ще не примітивізованого, не перенесена на конкретних «історичних» осіб, як це сталося у світових релігіях. Для язичника міф виявляється важливішим, ніж окремий “історичний” факт.

Паралельно з офіційним християнством збереглися язичницькі таїнства і обряди: це творення роду (весілля, вінчання), наречення (називання ім’ям), введення у віру (показ Богам новонародженого), посвята (вікові та станові ініціації), священна жертва (причастя), смерть і безсмертя (поховання, перехід душі до царства Сварога).

Уявлення про душу сформувалось у слов’ян досить давно. Душа – це тонкий, нематеріальний людський образ, схожий на пар, повітря чи тінь. Вона є причиною думки і життя в тій істоті, яку вона одухотворяє. Вона володіє свідомістю і волею свого тілесного господаря в минулому й сьогоденні. Душа здатна залишати тіло і швидко переноситися в різні віддалені місця простору. Вона невидима, але має й деяку фізичну силу. Душа з’являється людям під час сну або безсоння як привид, відділений від тіла, але схожий на нього. Матеріально душа пов’язана зі зіницями очей, з пульсацією серця (кров’ю), легенями (диханням): слова дихання, дух, душа – у всіх слов’ян вважаються синонімами.Душу також уявляють у вигляді вогню, зірки, пари, вітру, птаха, метелика і т. п.

У слов’ян безсмертя душі пояснювалось постійним кругообертання душ через світи Прави (Боги посилають душу на Землю), Яви (отримання тіла) і Нави (перехід до царства Предків), яке поступово вливається у світ Прави, отже – кожна душа по смерті повертається до Сварогу. Тіло – одяг душі, який дає Бог. Саме тому міфологема про божественних пряль – Богинь Долі, які тчуть людську сорочку, така живуча в ментальності українців. І досі існує поняття священної обрядової сорочки, якою сповивають новонародженого, весільної сорочки, яку вдягають на оранку або сівбу. Щоб оздоровити людину, язичники занурювали сорочку в священні води джерела або обливали водою зі священної криниці, бо пошкоджену життєву тканину слід відновлювати живою водою. Відомий також обряд спалювання сорочки хворого і вдягання його в нову сорочку. Подібний обряд здійснюють сучасні громади етнічної віри як раскрещіванье від чужої віри.

Обрядовість і календар

Життя язичника від народження до самої смерті супроводжується певними ритуалами, які називаються обрядами і означають «порядок, лад», тобто ряд послідовних дій, що мають свої правила, які слов’яни виконують щодня. Давнє слов’янське значення слова ряд – черга, шеренга, а також – договір, угода. Це слово має також і конкретне значення: ряд – збиті з дощок столи, поставлені рядами, які наші Пращури робили спеціально для частування великої кількості людей на весіллях, поминках, інших родинних урочистостях. Слов’янське “обрядування” спочатку означало обхід гостей по рядах з частуванням (стравами, напоями), без якого не обходився жоден із язичницьких свят. Відомі ритуальні “банкети”, які називалися братчинами, і відбувалися після кожного Богослужіння, особливо на великі свята сонячного циклу Кола Сварожого-його, коли, крім частування, по ряду передавалася ритуальна чаша або ріг – символ добробуту. Кожен учасник Братчина, тримаючи ріг зі священним напоєм, виголошував славу Богам і передавав ріг по колу (по ходу Сонця – посолонь, тобто справа наліво). Пізніше слово обряд стали застосовувати до всіх “Батьківщиною” або святковим народним церемоніям.

У язичницькій вірі найбільшими “Батьківщину” святами кожної людини є три: народження, весілля і похорони. Сучасникам важко зрозуміти, що похорон можуть бути урочистою подією, однак давній язичник розумів свій перехід до світу Нави як свято єднання зі своїм Родом, вже в новій якості – в колі Предків.Крім цих головних етапів людського життя відзначалися ще й інші: посвята в Рідну Віру, наречення дитини, ініціації (пострижини в один рік, у сім років і на повноліття), а також станові ініціації (посвячення у воїни, в духовний сан Волхва). Багато обрядів, пов’язаних з важливими подіями життя родини: побудовою, переходом до нової хати, купівлею худоби, вигоном її на пасовище, оранка, сівба та ін

Найбагатшими залишаються календарно-обрядові звичаї, які в давні часи строго узгоджувалися з астрономічним станом космосу, завдяки чому виробилися космогонічні міфи про Створення світу, Великодний, Купайло, обжинки – ці релігійні тексти дійшли до нас у фольклорних записах.

Язичницький календар має назву Коло Свароже. Коло Свароже наших Предків – це зодіакальне коло. Сварог – чоловіче втілення Всесвіту, Бог-творець Всесвіту, небесний коваль, що викував світ, створив перших людей, населив Землю живими істотами, став покровителем шлюбу і сім’ї. В індоєвропейській традиції Сварог (ведичний Тваштар) зображався з топірцем у золотих руках. У Рігведі він має ще епітет “прекраснорукий”, тобто Бог-митець. Сварог – творець усіх живих і померлих форм природи, втілення космічних сил (світла, вогню і повітря), батько зодіакальних сузір’їв (Божичів), які отримали по батькові – Сварожичі. Сварог шанується в різних обрядах Кола зварити-Божого як універсальна божественна субстанція.

Січень / Січень

Січневі свята є логічним продовженням Різдвяного періоду, що розпочався ще в грудні.

На дванадцятий день після Різдва – обрядове освячення води, яке здійснюється переважно 1-2 січня (Водокрес – дослівно “воскресіння Вод”), адже саме в цю ніч починається рух вод до весни, відбуваються позитивні зміни води (так звана “зоряна вода” – астрономічно найбільш близьке положення Землі відносно Сонця). Ці свята ідуть під знаком Богині Дани, втілення жіночого першоджерела Всесвіту. Вона складає пару протилежностей з Вогнем (Сварогом) – чоловічим началом.

Лютий / Лютий

На початку лютого відбуваються обряди вшанування Богині стреч (слов’янська Стрета – дослівно «добра Доля», її антипод Нестрета). Ці обряди мають назву Стрітення, і означають “зустріч” Зими з Весною, що в стародавні часи супроводжувалося інсценуванням боротьби холоду з теплом, молитвами про добре літо, умилостивленням добрих сил природи.

Після Стрітення в лютому настає Чортова тиждень. Вона супроводжується своєрідними маскарадами, рядженими, загальними розвагами. Покровителем цих свят є Біліша – Бог знань, музики, поезії, який вважається зв’язковим світів Нави і Яви (духовного світу Предків з живими нащадками). Він – Бог честі, присяги, а також і матеріальних благ, покровитель тварин. Стародавнє значення цих обрядів полягає в освяченні кожного подвір’я, господарства рядженими (спочатку – волхвами) в масках тварин, що повинно сприяти родючості, добробуту родини.

Свято Колодія (співзвучний російської Масниці) відбувається в Україні в кінці лютого і вказує на те, що “Коло Дiе”, тобто діє, крутиться до весни, до Великого дня (після весняного рівнодення), коли Сонце переможе темряву. Щоб наблизити цей час, кожна істота має знайти собі пару. Тому обрядовість Колодія закликає символічно “покарати” порушників звичаю, тих, хто не одружився в попередньому Колі Сварожому і побажати їм знайти наречену (рідше – нареченого) в наступному річному Колі. Неодруженим парубкам причіпляють до ноги дерев’яну “колодку” (фалічний символ), приспівуючи при цьому жартівливі пісні, які змушують задуматися і спонукають до одруження.

Березень / Березень

Новоліття слов’яни святкували в перший весняний “молодик” – новий місяць, який міг випадати в будь-який день до весняного рівнодення.

Настає весняне рівнодення, а наступне за ним неділі – Великдень Дажбожий (наші Предки не пов’язували його з повним місяцем), адже це свято Сонця. Даждьбог – життєдайне горіння в Душі нації, батько людського щастя, добра, блага, любові, тобто Добростана (доброго стану). Тому в цей день є звичай обрядового цілування на знак добра і любові, а також взаємний обмін писанками – символами відродження (воскресіння) природи і наших Предків.

Великодний хліб в Україні, ймовірно, називався “колач”, “баба”, “Пиріг” – в Росії “паска” (християнська “паска” досить пізня назва язичницького хліба, з’явилося не раніше XVII в.). До наших днів дожили обряди катання великодніх крашанок по траві – магічна дія пробудження землі, що сприяють її родючості.

Неділя після Великодня – поминальний день. Провідують кладовища, роздають поминальні частування.

Квітень / Квітень

На двадцять п’ятий день (як правило, середа) після Великодня Дажбожого святкують Рахманський Великдень, або Середу Мають рацію. Сучасні громади Рідної Віри пов’язують цей день з духовними законами Праві. Зберігся звичай: шкаралупу від великодніх крашанок в цей день пускають на воду річок, які течуть до моря – цей обряд символізує обмін енергією з арійськими духовними силами (в образі “Рахман” – Брахманів).

22 квітня – “Червона Гора”, свято Лади, Богині жіночого начала і материнства. Лада – старша Рожаниця, мати двох першопочатків життя Лелі (втілення води й жіночості) і Полеля (втілення вогню й чоловічої сили). У цей день також вшановують і молодшу Рожаницю, Лелю (або Лялю) – Богиню дівочого кохання. На її честь водять хороводи – “Лельник”. Дослівно Леля, Ляля означає “лялечка, маленька дівчинка”. Так називають і дівчинку, навколо якої водять обрядовий хоровод і яка після обряду обдаровує всіх учасниць дійства обрядовими гостинцями. Ім’я Ляля дають також дівчаткам, що народжуються близько до цієї дати.

На наступний день, 23 квітня вшановуються чоловічі сили природи: Ярила – Бог весняного Сонця й розквіту.Хлопчиків, що народилися в цей день, називали іменами з коренем Яр – родючий: Ярець – народжений на Ярила, Яролік – подібний лицем Ярила, Ярополк – військо Ярила, Ярослав – слава Ярила, Ярун – родючий, життєдайний.

Травень / Травень

1-2 травня язичники молять Богинь Маю і Живу про життя і здоров’я. Згідно з повір’ями, Жива перевтілюється в зозулю й “кує” (пророкує; СР також кувати світ, кувати долю, кувати весілля), скільки років житиме людина.

В середині травня (сьомий тиждень після Великодня) наступають Русалії. Русалок є «тридев’ять сестріниць” (тобто 27). Вони протегують певним рослинам, тому їхні імена пов’язані з назвами квітів і трав. На Русаль шанують також Берегиню, жіночий символ життєдайної сили природи. Її ім’я дослівно означає “народжена на березі», що вказує також на її зв’язок з водою. Взагалі, Берегиня прославляється на всіх жіночих святах: Рожаниць, Русалій, Мокоші, Дани, Долі та ін Берегиня також вважається провісницею знаменитих перемог русичів, і в цьому сенсі вона зливається з образом Матері Слави.

На українському Поліссі зберігся обряд “проводи русалок”, який творять в кінці русальних тижня.

Червень / Червень

Червневі обряди присвячуються переважно Світовид (річному), який розкриває таємниці невидимого (схованого). У західних слов’ян 15 червня святкується “Видів День”. В Україні збереглася приказка “Що виджу, ті вміо”, в цей день можна навчитися всякому мистецтву.

21-22 червня присвячене Богові Купалі (в Україні – Купайлу), який символізує річний небесний вогонь – солнцекрес (сонцестояння), кульмінацію денного світла (найдовший день і найкоротша ніч). До купальське свято приурочені шлюбні обряди: молоді пари освячуються Живим вогнем і живою водою, а на світанку всі разом зустрічають Сонце, щоб прославити його піснями. Потім ці молоді просять благословення у батьків і волхвів.

Існує повір’я, що в ніч на Купала розквітає чарівна квітка папороті (Перунів цвіт). Заволодіти ним може тільки найсміливіший щасливець, який не побоїться в грозову ніч зірвати квітку і заховати від злих сил у себе на грудях.Багато людей шукали чарівний цвіт, але не знаходили. Язичники вважають, що шукали його не в той день (адже церква перенесла святкування на день святого Іоанна, що на півмісяця пізніше дня літнього сонцестояння – 7 липня).Купальська ніч найщасливіша для зачаття дітей, так як купальські діти народжуються на Великдень (найсприятливіший період весняного розквіту).

Липень / Липень

20 липня – Перунованіе. Перун – принцип Божественного прояву в блискавці й громі. Він несе енергію очищення, дає рухливість і життєву потужність всім істотам. Перун є синівської силою Отця Сварога, яку Бог-Отець посилає на Землю у вигляді блискавичної запліднюючої сили.Перун також покровитель воїнства. Він викував чарівний меч, яким русичі перемагають ворогів. Чоловіки прославляють громовержця на всенощної братчинами біля священних дубів.Жінки і дівчата виплітають чоловікам і хлопцям вінки з дубового листя.

Бог Перун має свою пару – Перуниця, Летеніцу, або Молоні (Молоні). Її шанують на третій день після чоловічої братчини. Всі Перунова святкування тривають цілий тиждень.

27 липня язичники поминають своїх Пращурів. Цей день відомий під назвою Чури. В Україні просять у Чуров опіки над ріллями, зібраним урожаєм, господарськими спорудами.

Серпень / Серпень

Серпневі обряди Рідної Віри присвячені переважно Богам Спаса, що має язичницьке коріння.Згідно з даними етнографії, в стародавні часи таких днів було багато, вони стосувались освячення кожного нового плода чи овоча перед вживанням і не прив’язувалися до певних дат, як це зробила християнська церква. Відомі назви язичницьких Спасів: хлібний, маковий, медовий, яблучний, горіховий, ягідний, грибний, полотняний (освячення першого полотна з нових конопель чи льону) та ін

У ці дні також згадувалися душі загиблих воїнів і національних героїв. Як правило, такі обряди відбуваються на височинах, в горах і супроводжуються ритуальними іграми і змаганнями – тризна.

Вересень / Вересень

8 вересня відзначають Свято Рожаниць. Українські жінки кличуть своїх Рожаниць-покровительок. На берегах річок їм приносять треби, посипають на воду “вівсяну борошно” і пускають завитий квітами хліб, калачі, бублики. Зберігся стародавній магічний обряд: матері в цей день обливають водою своїх дочок на порозі будинку, “щоб росла щаслива та здорова”.

25-26 вересня – Осінній Світовид. Він припадає на осіннє рівнодення і символізує прощання з сонячним світлом. Після нього Коло Свароже вступає в період Корочуна, найкоротшого дня, найтемнішої частини року. У ХII в. в ніч осіннього рівнодення в храмі Святовита, як і на Великдень, служили Всенощну, освячували високий коровай (іноді досягав висоти зросту людини), але вже з нового врожаю. Нині українські громади Рідної Віри в цей день ходять до статуї Світовида, де з піснями й хороводами покладають йому на голову вінок з квітів та колосся.

Жовтень / Жовтень

1 жовтня шанується Мати Слава, Богиня-покровителька славних перемог русичів над ворогами. Це свято церква замінила Покровом Богородиці.

З жовтня панує Бог осіннього сонця Овсень і зимового – Сівбог (Сівобог). Відомі згадки про вівсяної великої і малої, а зі слов’янських обрядів дожили до наших днів засівання вівсом і викликання Овсеня, вівсяного духа (у білорусів). Овсень споріднений також з древнеітальянскім Ауселом і етруським зусиль. У Росії його іноді називають ще Тау-сень. Відомі імена Овсяник та Овсеня, які, очевидно, давали дітям, що народилися в цей період.

Одна з останніх субот жовтня є поминальним днем - “Дідова субота”, а одна з останніх п’ятниць – день Макоши – покровительки жіночого родючості. Їй приносять калину і “прядіво”, щоб “напряла довгу нитку життя”.

Сівбог – Бог старості, слабкості, холоду, символізує спад напруги Живи, зимову старість року. Він керує періодом від осіннього Світовида до зимового сонцестояння, після чого передає владу Коляді.

Листопад / Листопад

1 листопада – Свято Сварога, Бога-коваля, викував для русичів перший плуг і золоте кільце (Обручки), символ любові і шлюбу.

До Коляді готуються заздалегідь: вже на свято Долі (24 листопада) дівчата здійснюють обряд на честь Вишні, жіночого аналога Всевишнього. Заносять в будинок гілку вишневого дерева і ставлять у воду, якщо до Різдва гілка зацвіте, значить буде щасливе подружжя. У народному гороскопі, записаному на Полтавщині, збереглася назва Вишена (сузір’я Змієносця – тринадцятий знак).

30 листопада починаються Калі-тянскіе вечорниці: загальні розваги, пісні, танці, де старші сприяють знайомству парубків і дівчат, вибору пари. Тому головні обряди йдуть під знаком Долі (Долі), яку закликають, обдаровують подарунками, ритуальними стравами (каша, вареники), запитують про суджених. Вважається, що слов’янське ім’я частка означає “дочка Богині Долі”. Слово Частка означає “частинка, частина”.

На Калитянський вечорницях відбуваються ініціації хлопців, де проба святкового калача символізує знайомство з жіночим природним початком (хліб Калиту випікають виключно дівчата).

Грудень / Грудень

Коло Свароже завершується періодом Чорнобога (символ ночі, зими, холоду). Чорнобог створює природну рівновагу у Всесвіті, викликаючи активність добрих теплих сил, ніж сприяє гармонії Всесвіту. Згадаймо: “Білобог і Чорнобог Перуна і тим Сваргу тримають, аби світу не бути повалений”. Його символи – Чорновіл, Чорнотур. Подібні імена давали хлопчикам, народженим в третій декаді грудня. На жаль, християнська церква наклала на цей образ своє значення (“антипод Бога»), що заважає розумінню Чорнобога як необхідної врівноважує сили космосу.

6 грудня – свято Діда Мороза (Велеса), який сходить на землю, приносячи зародки багатства, врожаю, приплоду.

Сварог починає Різдвяне свято (21 грудня, зимове сонцестояння), тому в Богослужіннях сучасних громад Рідної Віри йому в ці дні готується дванадцять або тринадцять страв (згідно з відродженим календарем і залежно від кількості місяців у році), читаються спеціальні молитви.

На Різдво Божича-Коляди також вшановується Числобог, Бог Часу. Походження цього Бога відомо з індоєвропейських часів у багатьох народів. У греків йому відповідає Кронос (пор. хронологія – рахунок часу), у римлян – Сатурн, якому присвячувались сатурналії, обряди зимового свята, подібні слов’янської Коляді.

На другий день Різдвяних свят здійснюються обряди на честь Рода – Прабога, творця слов’янського роду. Рід – духовна енергія Пращурів, яка єднає усі покоління: покійних, живих і ще ненароджених, отже, він той стрижень, який скріплює народ і формує його майбутнє. Рода і Рожаниць за обрядом “годують” Кашею, пирогами, варениками, і самі долучаються до цих жертв.

Від Коляди до Коляди крутиться Коло Свароже, завершується черговий круг обрядів, і все починається спочатку.