В дитинстві, ступивши на стежку натураліста, я велосипедом діставався до найближчого від рідного містечка Верхівцевого степового переліска біля години. Зустріч з лісовою природою стовідсотково компенсувала затрати часу і енергії. Саме лісове повітря, насичене вологою і особливими лісовими парфумами, весняний пташиний хорал, нори борсуків, гнізда хижих птахів, восени рідкісні для степу гриби-опеньки і десятки інших видимих і невидимих деталей, які так радують душу природолюба.
Ось що таке ліс!Пізніше довідався, що ліс мій – зелена пляма площею біля гектара – справжній байрак, один з намиста зелених оазисів, розкиданих понад витоками Мокрої Сури. За ними збереглась назва Лобинські (землями цими володів пан Лобинський). У найближчому селі Семенівці, знаменитому двохсотлітньою Свято-Вознесенською красунею-церквою, він мав маєток, фруктовий сад, парк, мальовничі ставки, полюбляв полювання.
Про краї ці з глибини віків дійшло свідчення посла австрійського імператора Еріха Лясоти, який занотував у подорожньому щоденнику: «До цього місця степ був цілком оголений, ніде не видно жодного деревця, звідціля вже починаються зарості, які називають у них (запорожців) байраками».
(Автор – Вадим Манюк) – Потічок Яцевого Яру
Дмитро Яворницький свідчить, що запорожці серед деревної рослинності відрізняли власне ліс, гай, чагарник і байрак. Остання назва походить від тюркського «баїр», що значить косогір – невеликий ліс з товстих і важких порід дерев, переважно в балках та по їх схилах. Вікіпедія пропонує одне з визначень байраку як – «Характерний північно-степовий природно-територіальний комплекс рангу урочища».
Певну роль в історії України відіграли знамениті Княжі Байраки – балка, де 16 травня 1648 року відбулася битва гетьмана Богдана Хмельницького з поляками на Жовтих Водах.
Дніпропетровський історик Іван Стороженко багаторічними пошуками довів – остаточний розгром залишків відступаючої польської армії відбувся за Княжими Байраками на балці Злодійка біля сучасного сільця Пахарівка Олександрійського району Кіровоградщини, хоча монумент на відзнаку битви поставлено біля села Жовтоолександрівка П’ятихатського району Дніпропетровської області. 
(Автор – Віктор Дем’янов) – Чотирисмугий полоз – господар Яцевого Яру
В Україні назву Байрак мають кілька населених пунктів у Харківській, Полтавській і Сумській областях. Та й прізвище це доволі поширене.
Дніпропетровський поет Віктор Начиняний з властивою усім справжнім поетам афористичністю порівняв байрак з біблійним човном, де природа знайшла останній притулок. І це дійсно так…. Байрак – осереддя контрастів. Ось як сформулював цю особливість степових перелісків професор ботаніки О.Л. Бельгард: «В будь-якій облісненній балці зосереджено велике різноманіття екотопів, які породжують дуже строкатий і надзвичайно різний за своїми екологічними особливостями рослинний покрив. Різноманіття це формує крутизна і експозиція схилів, мікроклімат, ґрунтова вологість, вітровий режим тощо. Тут ми маємо стик вельми різних типів рослинності: степового, лісового, лугового, болотного, солончакового і навіть напівпустельного».
Байрачні ліси складом своїх деревостанів і багатством трав’яного покриву залишають далеко позаду рукотворні лісові масиви, хоча більшість з них мають порослеве походження, тобто тою чи іншою мірою зазнавали в минулому масових рубок. Основні породи, що утворюють подібні ліси – дуб, клен, в'яз, берест, ясен, липа, груша, яблуня. У деяких байраках також зустрічаються черешня, осика, граб. У підліску найчастіше зростають клен татарський, глід, калина, бузина, гордовина, ліщина, бруслина, місцями скумпія, на узліссях - терен, шипшина, степова вишня, дикий мигдаль.
Золота осінь в Лобинському байраці (автор Вадим Манюк)
Сучасний ареал байрачних лісів в Україні охоплює північну частину Одещини, Кіровоградську, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську області. На південному сході України байрачні ліси приурочені переважно до еродованого правобережжя Дніпра і його приток. З понад двох сотень відокремлених байрачних масивів Дніпропетровщини моїми експедиційними маршрутами пройдено більшість.
Славиться своїми лісами Верхньодніпровський район Дніпропетровщини. Ліси займають 15% його площі, з них байрачні у вигляді 80 відокремлених урочищ – понад 800 га. Одне з них – урочище Паськове було віднесене до переліку пам’яток природи ще в 20-х роках минулого століття як «остання ділянка старовинного байрачного лісу». Воно є зразком верхового байраку. Давно немає села, яке подарувало урочищу свою назву, а зелений байрак шумить кронами дубів і кленів, як і сотні років тому. В його вершині, в глибині темного яру, просочується через шари глини кристалічно чиста вода і, збираючись в маленький потічок, продовжує свій невпинний біг до річки Домоткані і далі до батька Дніпра-Славути.
Цвіте ряст в Лобинському байраці - автор Петро Чегорка
Урочище Яців Яр належить до системи байраків порожистого Дніпра. Розташоване воно в безпосередніх околицях Дніпропетровська і має свої екологічні особливості і цікавинки, котрі чергуються, як у калейдоскопі: гранітні оголення, струмок, що жебонить у пониззі, дивом та Божою милістю збережені дуби-велетні у кілька обхватів. В одному з виярків вода розмила береги, утворивши глиняні урвища до 10 метрів висотою. Саме тут нерідко можна зустріти рідкісну змію – чотирисмугого полоза.
Справжнім пташиним раєм або краєм неляканих хижих птахів називають орнітологи Волошинську дачу – крупний масив байрачного лісу на північному сході Дніпропетровської області в межиріччі Орелі і Самари. Орнітологічний заказник з такою назвою існує тут уже понад 25 років і славиться не тільки великим різноманіттям пернатих. На карті цей зелений клаптик має обриси серця. Були спроби в околицях Волошинської дачі провести промислову розвідку газових покладів та, слава Богу, обійшлося!
Дуб-патріарх – справжня прикраса степового лісу (автор – Петро Чегорка)
Байрачні ліси Присамар’я загальною площею понад 2000 га приурочені до правого берегу Самари, порізаного складною системою ярів і великих балок Новопетрівська, Розсохувата, Бражина, Козина. По їх верхів’ям найшли собі притулок чисельні байраки. Байрачні діброви, які спустилися до корінного берегу Самари, отримали назву пристіни. Флора їх багата середземноморськими видами, і в літній день, залиті сонячним світлом, вони дійсно нагадують ландшафт Середземномор’я. Це враження підсилює спів цикад, також середземноморського елемента цих лісових осередків. В одному з байраків, у балці Бандурці, на березі струмка зустрічаються потужні зарості реліктової рослини хвоща великого – свідка останньої льодовикової епохи. Окремі екземпляри його досягають двохметрової висоти. В Присамарських байраках на виходах пісків полтавського ярусу трапляються незначні соснові оазиси. Розкидані по крутих схилах сосни утворюють своєрідний передгірський ландшафт.