РЕАЛЬНИЙ ШЕВЧЕНКО

 

Автор Савчин О.М.

Маленька сіра книжечка “Кобзар” робила свою чудову справу – вона прокладала шлях Шевченкові до серця народу. Автор статті ” Спогади киян про Шевченка” Шигирін говорив, що багато людей, особливо з молоді, вивчали українську мову тільки для того, щоб читати Кобзар.

Яким же був  Тарас Шевченко у реальному житті? Що ж це за людина?

Уже на першому етапі Шевченкової мемуарної творчості /1861-1868/ розгорнулась активна полеміка, яка часом набирала політичного відтінку. Особливо широкого розмаху набрала дискусія в 80-х і 90-х роках 19-го століття, коли оцінки творчості і особи поета привернули непросту увагу і набрало фактично характеру боротьби за Шевченка. В результаті чого виявились дві лінії. Навіть в змалюванні портрета, в характеристиці постаті Шевченка яскраво  виявилась ідейна тенденція авторів.

Не брюнет і не блондин

Петрашевець Момбеллі, наприклад враження про Шевченка записав так: “Він середній на зріст, широкоплечий і взагалі міцної кремезної будови, в талії широкий через особливий склад кості, але зовсім не товстий. Обличчя кругле, борода й вуса завжди вибриті, бакенбарди ж кругом обрамляють усе обличчя волосся  вистрижене по козацькі, але зачесане назад: він не брюнет і не блондин, але ближче до брюнета, не лише волоссям, але й кольором червонуватої шкіри; риси обличчя звичайні; манери і загальний вираз фізіономії виявляли відвагу, невеликі очі блищали енергією. /” Дєло  петрашевцев”. 1937.т.1/

Рябий і нечесаний

Але зовсім іншим вийшов Шевченко з під пера родовитого аристократа-поміщика Київського віце-губернатора П.

Д. Селецького: – ” Середній на зріст, широкоплечий, кремезної й здорової  будови, рябий, з каламутними карими, не дурними очима, незграбний, мішкуватий, нечесаний, немитий, більш ніж неохайно одягнутий- ось зовнішність Тараса Шевченка, далеко не приваблива”. /Записки.ч.1. 1884./

Проминуло 17-років. На прохання зведеного брата Варфоломія Шевченка звернутися до Селецького в якійсь справі поет відповів: ” Я лучше тричі чорта в сраку поцілую, як матиму писати  отому Селецькому” /Лист від 23 грудня 1860 р./

Духовний образ

Духовний образ Шевченка займає досить вагоме місце в спогадах щодо останнього періоду його життя. Із мемуарної літератури вимальовується постать людини могутньої волі, загартованого борця і безмежно доброї людини. Проте зустрічаються і негативні характеристики. Причиною неприязні до Шевченка часто були його всілякі випади проти соціальної несправедливості та насильства. “Він був – казав Я.Полонський, – в вищій мірі безхитрісною, запально -відвертою і навіть безстрашною в тому розумінні слова, що нестримні розмови його частенько змушували побоюватися за нього або затикати вуха і тікати”…

Варфоломій Шевченко в своїх цікавих спогадах відзначав,що поет був настільки цільним і послідовним, що навіть не зраджував своїх переконань при вирішенні особистих питань.

Старий і лисий

” Заслання й солдатчина за Аралом не загрубили, не зачерствили ніжного, доброго, м”якого й люблячого серця Тараса… Тарас любив жити сім”янином; бачачи моє життя, він не раз говорив: ; Чи сподобить-то мене господь завести своє кишло, хатину, жіночку й діточок?” Часто ми розмовляли про це діло, й завжди Тарас просив моєї ради й помочі знайти йому місце для оселі й “дівчину”, але дівчина щоб була доконче українка, проста, не панського роду, сирота й наймичка…

Получаючи від нього листи про бажання його стати у парі, я спершу мізкував, чи не сподобав це він жившої у мене в сім”ї гувернантки. Коли ж пише Тарас прямо про оцю Хариту. Оцю Хариту жінка моя взяла до себе ще дитиною й вигодувала її. У час приїзду Тараса  до нас, 1859р., Харита була якраз на порі. Не можна сказати, щоб вона була красива, але щось у неї було дуже симпатичне, тихий характер, ніжне й добре серце Харити, чиста душа й молоді літа були красою Харити…

Я порадився з жінкою й спитав Хариту, чи пішлаб вона за Тараса?  ” Що це ви вигадали?… За такого старого та за лисого! ” одповіла мені Харита…

Сказати йому, що він застарий для 18-літньої дівчини я не міг, це значило б, що його молодість, його пора женитися з молодою – вже минули, навіки минули!…

А тим часом сама доля суперечила Тарасові:до Харити посватався молодий й красивий і гарний парубок; Харита, давно його кохаючи, зараз подавала рушники: я написав про це до Тараса й думав собі, що вінв заспокоїться. Але незабаром він надибав собі якусь Лукеру завезену в Петербург кимсь-то з України, здається, чи не Марком Вовчком. Через що вони не побралися з Лукерою, цього не знаю. Тарас подробиць не писав…

Кирилівка

В кінець скажу, що Тарас родився не в Кирилівці, як до цього часу думали й як він сам думав, а в селі Моринцях, верстов вісім од Кирилівки, там він записаний в метрику; в Кирилівку  сім”ю його переселили тоді, як йому йшов третій рік, через це ,мабуть, він вважав, що родився в Кирилівці.

/1875р. 1/13/ грудня. Шендерівка.

Невизначене становище

Найближчий його земляк  Ф.Лобода згадує, той час, коли до його християнської імені не прикладалося ще ніякого іншого, крім імені хлопця і погонича, коли він, не закінчивши навчання ні в школі дячка Петра Богорського, ні в хіромантика-диякона с.Майданівка, жив кілька років у невизначеному становищі чи то наймита, чи то приймака священика с. Кирилівка Григорія Кошиця, який жив у найближчому сусідстви з Лободою: “Знаючи  близько священика Кошиця його дружину, можна безпомилково твердити, що як на тодішній селянський побут, підростаючий Тарас ніде не міг знайти кращого притулку, ніж у домі парафіяльного батюшки…- переконаний Ф.Лобода. О. Григорій був хороший розпорядливий хазяїн і якщо був суворий і вимогливий, то, звичайно, більше на словах, бо про ті катування й покарання, які зазнавали кріпаки, тут не могло й бути мови; щодо самої матушки, то це була ідеальна жінка надзвичайної доброти, лагідності й поступливості, яка завжди піклувалася й дбала про все і всіх. Надсильною працею своїх наймитів священики ніколи не обтяжували; але й без діла сидіти не доводилось, тому що їхнє господарство було обширнішим за селянське і в ньому було головне джерело їх достатків. І в моральному відношенні тут було більше витримки, життєвого порядку й охорони від усякої гульні й спокус. Тим більше дивно, що покійний Тарас Григорович, зобовов”язаний, можливо, найкращими літами свого життя о. Григорію Кошицю і його дружині, жодним словом не обмовився про них ні в своїй автобірграфії, ні в наступних бесідах зі мною….

Приблуда

Не згадував він і про свою старшу сестру Катерину, на протилежність  Ярині, яку в віршах величав великомученицею. Її, цеб то, старшу сестру Тараса звали у нас “Катериною гугнявою”, тому що вона від природи чи від хвороби  якої гугнявила. Катря розповідала мамі моїй, згадуючи дитячі роки з Кирилівки, про його блукання від вітчима до старшої сестри і назад. “Приблудою, його, матушечко, звали, їй-богу. Було оце й не видно, як воно рип і ввійде тихенько до хати, сяде собі на лаві та все мовчить. Нічого в світі у нього не допитаєшся: чи його прогнали відтілля, чи його били, чи їсти не давали. Було манівцями ходить, геть під дібровою, та через Гарбузів яр, та через левади, та могилками. І як прийшло раз воно, то так впало грудочкою і заснуло, а я як загляну йому в голову, аж у його, пробачайте матушечко, в голові.., як у свинячому стегні… Еге, отаке було вистербало… Ніхто не сподівався з нього чоловіка…” –  писав Лобода у статті “Короткочасне знайомство моє з Т.Г. Шевченком і мої про нього спогади”

Перший вчитель

П. Лебединцев / він же Лобода Ф /у “Деяких доповненнях й поправках до його біографії  так розповідає про дитячі роки Тараса: “Тарас Григорович Шевченко народився на світ при В.В. Енгелгардті, коли в вільшанському маєтку полського духу і польської мови ще зовсім не було і коли спогади про гайдамаччину, про набіги кримських татар, про спалення у Вільшані  в 1767 р.Данила Кушніра,мешканця Млієва, який в подальшому послужив  Шевченку прообразом для титаря в “Гайдамаках”.В ранньому віці розлучився він з сестрою Катериною, яка вийшла заміж в с. Зелена за селянина Антона Красицького, високого й стрункого чоловіка, колишнього сусіда мого батька. Вона розповідала, що Тарас не раз прибігав до неї і в Зелену пішки, босий і напівголий, з усякою нечистю в голові, блукаючи з села в село, через що вона його називала “приблудою”

Перший вчитель Т.Шевченка, стихарний дячок Петро Федорович Богорський у 1824 році був призначений в Кирилівку, в 1827 році йому було 27 років. Саме тоді він дав притулок Тарасові, який блукав по селу , навчив його книжної мудрості і познайомив з дияконом м. Лисянки, маляром , дячком з Тарасівки, маляром с. Хлипівки та іншими людьми, які стояли вище селянського середовища. За свідченням  попа з Кирилівки о. Григорія Кошиця, Богорський сам добровільно взяв  до себе Тараса без будь-якої плати. Якимось безпросипним п”яницею він не був, хоч на требах в товаристві не відставав у випивці від своїх прихожан.

Що дячок посилав Тараса читати псалтир над покійниками, за це не можна його осуджувати: такий був загальний у церковних школах звичай, завдяки, якому був невеличкою платою за навчання. А якщо згадати звичаї гімназій і пансіонів чи училищ того часу, в яких не шкодували лози для пустотливих дітей, то нема чого дивуватися, що дячок Богорський не дуже був ніжним з таким зухвалим хлопчиком, яким був Тарас в дитинстві…

Жив деякий час у попа Григорія Кошиця, виконуючи обов”язки хлопчика-погонича, який доглядав худобу й запрягав його і широкохвосту кобилу… Відгуки отця Григорія були не на користь Тараса Григоровича: він і пізніше називав його все – таки … не здатним до будь-якого хазяйського діла…

Тарас Шевченко у реаліях докладніше