Уже за два тижні ці моторошні твердження, без перебільшення, стануть українськими реаліями. З 19 листопада 2012 року набуває чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс, а разом із ним нова стаття, яка вкотре «забюрократизовує смерть». З кінця минулого року кожного померлого обов’язково має оглянути, окрім дільничого лікаря, дільничий міліціонер.
З кінця цього — матимемо чергове ноу-хау: УСІМ покійним, за винятком тих, хто помирає в лікарні, наказано проводити судово-медичну експертизу. Забрати ж тіло родича з моргу можна буде лишень за наявності довідки з прокуратури.
Стаття 238 Кримінально-процесуального кодексу «Огляд трупа»
1. Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов’язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.
2. Огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи іншого володіння особи.
3. Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.
4. Труп підлягає видачі лише з письмового дозволу прокурора і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.
Варто зазначити, що за кордоном розтин проводять лишень за наявності ознак насильницької смерті. В Україні досі розтин тіл проводили згідно з наказом Генпрокуратури, МВС і МОЗ України від 25.10.2011 року про порядок взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури при встановленні факту смерті людини. Тобто, фактично, потребу судмедекспертизи встановлювала міліція. Тепер про доцільність чи недоцільність розтину тіла вже ніхто не говорить. Нехай це давно хворий дідусь чи столітня бабуся — патологоанатома ніхто не омине. Тут доречно буде навести статистику про кількість людей, які помирають у стаціонарних закладах медицини і поза ними. За минулий рік першої категорії по всій області було 13,7 %, тоді як 86,3 % померли не в лікарнях. За дев’ять місяців 2012 року ця ж статистика виглядає так: 16,5 % та 83,5 %. Відсоток тих, кому робили розтин, — на жаль, закрита інформація, адже це ті, хто помер насильницькою смертю. Враховуючи нашу стерпну криміногенну ситуацію, цей відсоток надто великим не був.
Виходить, нові правила затвердили, проте механізму реалізації не прописали, зрештою, як це зазвичай і буває у нашій державі. Всім зрозуміло, що роботи з 19 листопада патологоанатомам та судмедекспертам стане в десятки й сотні разів більше. Проте ніхто не збільшує штати обласного бюро судово-медичної експертизи та моргів, не купує додаткових столів та морозильних камер і не збільшує зарплати. Зрозуміло, що на це не передбачено коштів у бюджеті. Схоже, за кілька тижнів Україну просто завалять трупами…
Незрозуміло також, на чиї плечі впаде фінансовий бік питання. Адже, окрім власне розтину, є ще й недешева процедура транспортування. Досі витрати на судмедекспертизу та перевезення оплачувала держава. Тепер ці видатки зростуть у багато разів. Хто платитиме тепер? Є велика підозра, що рідні померлого.
Даєш 30 розтинів на добу!?
Мабуть, першим в Україні щодо цієї проблеми забив на сполох професор і доктор наук Буковинського державного медичного університету, виходець із Львівщини Віктор Бачинський. «Про цей закон я довідався набагато раніше, адже я — завідувач кафедри судової медицини і медичного правознавства Буковинського державного медичного університету, і в навчальному процесі ми використовуємо Кримінально-процесуальний кодекс. І ця стаття — абсолютно неправильна, — запевнив професор журналістів «Ратуші». — Я порахував, що для її виконання штат конкретно нашого бюро треба збільшити на 100 відсотків! Тобто це ще одне таке ж бюро. Свої підрахунки я надіслав у Головне управління охорони здоров’я області, далі — до Міністерства охорони здоров’я та Головного судово-медичного експерта України. Звичайно, сподівався, що це питання почнуть вирішувати і влада дасть якесь розпорядження щодо нової статті. Зокрема розпорядження, на мою думку, має надійти від МОЗ, МВС і Генеральної прокуратури. Певна річ, змінити саму статтю вже не можна, адже Закон ухвалений і підписаний Президентом.
Але, за останньою інформацією, жодних вказівок про зміни 238-ї статті наразі не надходило. Якщо ж їх не буде до 19 листопада, то ми всі опинимося заручниками цієї ситуації і будемо змушені працювати за новим законом. І ми просто не впораємось, адже це — нереально. За моїми підрахунками, нам доведеться робити 30 розтинів за добу. Це навіть фізично зробити неможливо. Про якість роботи і не йдеться. Крім того, нам бракує холодильних камер, де можна було б зберігати тіла померлих, і приміщень, де можна робити розтини. Ми до цього не готові, і сподіваюсь, розумне рішення ще надійде».
Ховати тільки з дозволу прокурора
Додатковим клопотом та й узагалі абсурдом є четвертий пункт 238-ї статті нового кодексу — тіло після розтину можна забрати лише з дозволу прокуратури.
«Слід наголосити, що вже впродовж п’ять років бюро судово-медичної експертизи співпрацює лише з міліцією. Тобто від початку розслідування справи і до суду — все компетенція міліції, а прокуратура лише спостерігає за діями міліції. А тепер усе має виглядати так: на місце пригоди виїздить міліція та судово-медичний експерт, привозять тіло померлого на судово-медичну експертизу, де роблять розтин, а дозвіл, щоб забрати тіло треба брати в прокурора. Уявіть ситуацію, коли з різних причин судово-медичний експерт у районі відсутній. Тіло треба везти до області. Там зробили розтин і видали свідоцтво про смерть, а щоб забрати тіло, треба спочатку повернутися до себе в район за дозволом прокурора. Це при тому, що жодного транспорту на ті потреби держава не передбачає і всі витрати лягають на родичів померлого. Це — абсурд! Мало того, що в людей горе, то ще й проблем їм додається», — обурюється професор Бачинський.
Тіло — храм Святого Духа
У доцільності обов’язкового розтину сумнівається і церква. «Держава мала б робити все, аби полегшити життя людині, а це мені виглядає не дуже комфортним для людей, — каже греко-католицький священно¬служитель Орест Фредина. — Якби ми шукали ціль помогти людям не попадати у різні болячки, якщо би це було для якогось дослідження, для порядку, для того, щоб ми виявили, що людина померла насильницькою смертю, якщо б переслідували такі цілі, такий закон, можливо, й мав би місце. Але якщо це тільки для того, щоб людям ускладнити життя і додати комусь роботи, то мені, звичайно, важко про таке говорити. Треба знати мету, з якою це робиться. Церква з величезною пошаною ставиться до людського тіла, бо з моменту хрещення тіло є храмом Святого Духа. Саме тому ми, християни, не спалюємо тіла. Ми розуміємо, що живучи в своєму тілі, людина мала величезну єдність з Господом Богом. Тому ми ховаємо людину, ставимо надгробки, молимося. Ми шанобливо ставимося до мощей усіх людей».